The Fuzz '64

   В розповіді The Ventures Sound - That Light Fuzz було теоретично розлянуто гітарне звучання шестидесятих групи The Ventures. Цього разу мова піде про практичне створення того самого "that light fuzz". Як вже було сказано, можна зробити багато різноманітних схематичних рішень для отримання цього звуку, це може бути спеціально підібраний ланцюг з окремих девайсів, таких як: вхідний буфер, бустер, фаз, еквалайзер та інше. Звісно, зручніше коли це організовано в одній педалі для отримання конкретного звучання, що теж не обмежується єдиною схемою. Той варіант, що я запропоную, створений шляхом багатьох експериментів спираючись виключно на слух. Не думаю що буде доречно робити порівняльний спектральний аналіз із записами The Ventures використовуючі інші підсилювачі, мікрофони і т.п., та і "that light fuzz" звучав не всюди однаково на композиціях The Ventures.

   Традиційно для фазз-боксів шестидесятих років мин.ст. в основі схеми був зроблений спотворюючий контур на германієвому транзисторі p-n-p провідності. Це не принципово для "that light fuzz" оскільки невідомо які контури використовували The Ventures, але на кремнієвих n-p-n мені не вдалось отримати потрібних результатів.

Layout and demo sound

Resistors
R1, R17 - 1M
R2 - 15k
R3 - 1k
R4, R7 - 39k
R5 - 220k
R6 - 22k
R8 - 10k
R9 - 680 Ohm
R10 - 820 Ohm
R11 - 4,7k
R12, R13 - 470 Ohm
R14 - 560 Ohm
R15 - 2,2k
R16 - 3,6k
R18 - 8,2k
R19 - 18k
R20, R22 - 100k
R21 - 300k*

Capacitors
C1 - 47μF 25V (electro)
C2 - 250pF (film or ceramic)
C3 - 10nF (film)
C4, C12 - 1,8nF (film)
C5, C11 - 1μF (film)
C6, C7 - 4,7μF 16V (electro)
C8, C10 - 47μF 16V (electro)
C9 - 220nF (film)

Semiconductors
Q1 - КТ203Б or other (hfe~70)
Q2 - КТ315A or other (hfe~80)
Q3 - МП25Б (hfe~40)
D1 - Д20 or another germanium

Switches
S1 - DPDT, 3PDT stompswitch
S2 - KN3C-103, П2T-1, П2T-5, П2T-18 or another toggle switch SP3T, 3 pin three-position
S3 - 1A11-NF5STSE-B, ТП1-2 or another toggle switch SPDT, 3 pin two-position

   Одразу на вході зроблений пасивний фільтр: R2, C3, C4. Триступінчатий перемикач S2 TONE SWITCH дає змогу обрати тембр сигналу який подається на передпідсилювач на транзисторах Q1, Q2. Саме такий пасивний фільтр, без змінного резистора, ефективно працює для отримання потрібного тембру перед обмеженням сигналу. Також це дає додаткові можливості комбінуючи цей фільтр з положенням ручки тембру на гітарі, або залишаючи ручку на максимумі віддаючи функцію "зрізання" високих частот безпосередньо фільтру.

   Після посилення транзисторами різної провідності Q1, Q2 сигнал подається на спотворюючий каскад на германієвому транзисторі Q3 p-n-p провідності, в резултаті чого відбувається обмеження сигналу (fuzz). Рівень спотворень можна міняти в широких межах змінним резистором R11 GAIN. Крім цього, перемикачем S3 обирається один з двох рівнів посилення сигналу каскадом на транзисторах Q1, Q2, чим маємо два режими роботи фазз-ефекту - LIGHT, або FAT. В режимі LIGHT отримуемо то самий "that light fuzz" різного рівня обмеження в залежності від положення ручки GAIN. В режимі FAT рівень посилення сигналу передпідсилювачем на транзисторах Q1, Q2 значно більший, аж до того, що невелике обмеження відбувається в цьому ж каскаді, в результаті маємо фазз-ефект з більш рівною атакою. Завдяки таким розширеним можливостям схема може бути цікавою не тільки прихильникам звуку The Ventures, хоча розробка була націлена саме на їх звучання в якомога більших різновидах.

   Спотворюючий контур на транзисторі Q3 можна назвати схожим на Fuzzrite, Orpheum Fuzz, або ToneBender 3-Knob. Германієвий дioд D1 служить для компенсації впливу зміни температури на транзистор Q3. На виході встановлені змінні резистори R20 TONE, яким обирається тембр, R22 VOLUME - рівень вихідного сигналу. Якщо є бажання збільшити рівень вихідного сигналу, то опір резистора R21 можна зменшити до 100-200k.

   В якості Q1, Q2 можна використати будь-які малопотужні кремнієві, або германієві транзистори з низьким рівнем шуму та невеликим коефіцієнтом посилення. Але це не стосується Q3! В якості Q3, нажаль, я не можу запропонувати великий вибір транзисторів які б давали потрібний результат. Я випробовував деяку кількість германієвих транзисторів серії МП13-МП16, МП25, МП39-МП42, але серед них непогані результати можна отримати тільки з МП42Б, а найкращі, на мою думку, для "that light fuzz" з МП25Б.

   Схема чутлива до зовнішніх наводок, тому обов'язково повинна знаходитись в екранованому корпусі. Живлення здійснюється від гальванічного або акумуляторного елементу 6F22 напругою 9V.

D-Drifters-5

Перший (оригінальний) склад ансамблю 60-х:
   Давид Романишин (Дейв Роман, David Romanishyn, Dave Roman) – лідер, акордеон, електричний бас, вокал.
   Антон Романишин (Тоні Роман, Anton Romanishyn, Tony Roman) – електрична гітара, бас, вокал.
   Ігор (Йоґі) Клос (Ihor (Yogi) Klos) – скрипка, мандоліна, перкусія, вокал.
   Михайло (Майк) Клим (Mike Klym) – барабани.
   Андрій Пахолинський (Ел Теннер, Andy Pacholinski, Al Tenner) – саксофон.

У складі ансамблю з кінця 70-х:
   Randy Hiebert – гітара, бас, вокал.
   Bert Dupasquier – барабани, вокал.
   Bill Zulak – альт, вокал.
   Eddy Birkett – барабани.

   Ансамбль D-Drifters 5 організований на початку 1960-х років в місті Вінніпег (Канада). Ансамбль розпочинав свою кар’єру, як гурт, що виконував переважно танцювальну музику, репертуар складався з польок, вальсів та деяких тогочасних рок-хітів. Грали музиканти на різних громадських заходах, вечірках та весіллях у Вінніпезі та околицях.

   Стрімкий злет популярності D-Drifters 5 почався з 1964 року. В цьому році D-Drifters 5 в якості акомпонуючого ансамблю почав виступати з уже популярним на той час дуетом Mickey and Bunny. В 1964 і 1965 роках вони організували кілька успішних турне по українських поселеннях в Манітобі, Саскачевані та Альберті, виступали переважно в малих містечках і сільських околицях. Гладачі Mickey and Bunny отримували найповнішу розважальну програму. D-Drifters 5 найчастіше розігрівали публіку кількома польками. Головну «концертну» частину програми найчастіше вели диктори місцевого радіо. Після концерту аудиторію запрошували залишитися на танці під музику D-Drifters 5.

   Виступи Mickey and Bunny задумувалися як імітації кантрі і рок-н-рольних шоу. Всі виконавці, окрім барабанщика, грали стоячи. Музиканти могли змінювати позиції на сцені, особливо під час виконання сольних партій. Це доповнювалось різноманітними сценічними ефектами, такими як кольорове освітлення, підвищення для барабанів і спеціальні завіси, чого до цього українські ансамблі не робили.

   Хоча D-Drifters 5 були серед перших ансамблів, що додавали електронні звуки до української музики, їхні аранжування та репертуар українських народних пісень і танцювальних мелодій у великій мірі були подібними до традиційного виконання, що однаково добре сприймалось як старшим, так і молодшим поколінням української громади.

   У 1965 році D-Drifters 5 випустили альбом українських танцювальних мелодій, який мав гарний комерційний успіх. За словами Давида Романишина, було продано більше 100 тис. копій альбому по всій Північній Америці, Австралії та Європі. Багато українських танцювальних ансамблів використовували записи з цієї платівки під час своїх репетицій та виступів. Музиканти інших українських асамблів по всій Північній Америці почали переймати стиль D-Drifters 5.

   Ще однією складовою успіху D-Drifters 5 було сприйняття музикантами тогочасних музичних тенденцій. Так, у середині 1960-х років північноамериканська музична сцена зазнала значного впливу музики так званого «британського вторгнення», яскравими представниками якої були The Beatles, The Dave Clark Five, Herman’s Hermits і The Rolling Stones.

   Під цим впливом, у 1965 році ансамбль записав унікальну на той час для української музичної сцени платівку The D-Drifters 5 sing and play Beatles songs…. На платівці були записані доволі вдалі переспіви українською мовою тогочасних англомовних хітів The Beatles та інших гуртів.

   Окрім вдалих переспівів англомовних хітів, музиканти D-Drifters 5 використовували й деякі візуальні образи британської групи. Музиканти носили відповідні костюми, аналогічних тим, які одягали музиканти The Beatles, фотографії та плакати ансамблю також були зроблені так щоб простежувалась аналогія з відповідною атрибутикою The Beatles. Все це сприяло тому, що про D-Drifters 5 починають говорити як про «The Ukrainian Beatles» («Українські Бітлз»).

   Загалом у 60-х роках було видано 6 (?) платівок -Drifters 5, також ансамбль акомпонував при записі на платівки пісень Mickey and Bunny, те деяких інших виконавців.

   3 70-х років популярність D-Drifters 5 знижується, на перші ряди української музичної сцени у Північній Америці виходять нові музичні колективи, які уже творять українську музику з врахуванням нових музичних тенденцій.

   У 1972 році ансамбль якийсь час співпрацював (грав музику до танців) з Українським танцювальним ансамблем з Вініпегу Rusalka Uminian Dance Ensemble of Winnipeg, побував з цим колективом у Англії. Через деякий час після цих гастролів D-Drifters припинив діяльність.

   У 70-х та 80-х роках D-Drifters кілька разів відновлював свою діяльність, склад ансамблю часто змінювався. До кінця 80-х з першого складу ансамблю залишились тільки Дейв і Тоні Романишини. Ансамбль якийсь час виступав під назвою The Dave Roman Band, але з 1991 року ансамбль знову почав виступати під своєю традиційною назвою – D-Drifters.

   На початку 90-х Давид Романишини спробував знову зібрати перший склад D-Drifters 5. Проте він зумів переконати повернутися тільки Івана Клоса. Барабанщик Майк Клим відмовився, він розумів, що час ансамблю уже пройшов і що вони не зможуть відтворити успіхів, яких D-Drifters 5 мав у 60-х, його відповідь була такою: «Я повернусь тільки тоді, коли Джон Леннон повернеться в The Beatles» (на той час уже виповнилось одинадцять років від дня смерті Дж. Леннона).

   Таким чином ансамбль, у складі трьох музикантів з першого складу D-Drifters 5 (Дейв Романишин, Тоні Романишин та Івана Клос), відновив свою діяльність у 90-х. Почалась робота над записом нового матеріалу, виступи на концертах та фестивалях. У 2002 році, після десяти років праці був виданий новий альбом із записами D-Drifters – Celebration (MSCD-113).

D-Drifters-5 - Keep A Knockin (1965)

D-Drifters-5 - Farmer John (1965)

D-Drifters-5 - Listen To Me (1965)

D-Drifters-5 - Over And Over (1965)

D-Drifters-5 - Words Of Love (1965)

D-Drifters-5 - Needles And Pins (1965)

   Джерело інформації: http://www.ukrmusic.org

The Ventures Sound - That Light Fuzz

   Враховуючи те, наскільки група The Ventures прославилася, крім своєї музики, ще й унікальним гітарним звучанням, я вирішив, що варто написати окрему розповідь про це. Мова піде саме про "that light fuzz", про знаменитий і загадковий гітарний звук The Ventures.

   Розпочну з того, що вся інформація, стосовно історичної частини, зібрана з різних сайтів, блогів, та просто з розповідей на форумах. Мене цікавила кількість інформації, та зачіпок для подальших пошуків відтворення того самого звучання гітари. Чого знайти вдалось небагато. На кількох форумах можна побачити теми з питаннями "...that light fuzz, what is it?". Відповіді зазвичай приводять до двох висновків - "that light fuzz" створений способом перевантаження підсилювачів, або використання унікальної fuzz box педалі, схема якої ніколи не була оприлюднена.

    Згадучи історію створення fuzz box я пропускаю всі випадки коли музиканти отримували спотворення звуку, подібного до фазз, шляхом несправності апаратури, або допомогли їй дійти до цього стану. У данному випадку цікавим є створення fuzz box як окремого приладу стосовно The Ventures.

Red Rhodes

   Каліфорнійський стіл-гітарист, сесійний музикант та технік електроніки Orville 'Red' Rhodes у 1961 році (за деякими джерелами у 1960 році) створює схему фазз ефекту для використання у студії звукозапису. Транзисторна схема була розташована у невеликій металевій коробці з ручкою рівня та перемикачем байпас. Ніколи не було її виробничої версії, хоча Red Rhodes зробив декілька, так званих Rhodes fuzz педалей, для інших музикантів. Серед них це - Нокі Едвардс (Nokie Edwards) з The Ventures та Біллі Стренж (Billy Strange). Відомо що Red Rhodes також створив компресор, який теж використовували Нокі Едвардс та Тоні Пелузо (Tony Peluso - гітарист з The Carpenters). На цьому будь яка інформація про цей компресор обривається.

   Студійним записом з використанням fuzz box, а конкретніше Rhodes fuzz, є композиція "2000 Pound Bee" 1962 року, групи The Ventures. Цей гітарний звук мало нагадує "that light fuzz", до якого The Ventures прийдуть трохи згодом. Подальші студійні експерименти The Ventures вкриті загадкою.

   Композиції записані у 1964 році, це - Diamond Head, Walk Don't Run 64, Pedal Pusher та інші, стали яскравими прикладами унікального гітарного звуку, який і отримав свою назву - "that light fuzz". Хочя по студійних роботах The Ventures можна помітити, що вони почали практикувати з подібним звуком ще у тому ж 1962 році (прикладом може бути Green Onions). Крім цього, різновид записів The Ventures з фазз ефектом відрізнявся унікальністью. Це треки, де можна почути більш традиційний фазз, наприклад Needles And Pins чи Bird Rockers, або взагалі неймовірний гітарний звук у The Ninth Wave та Party In Laguna. Які студійні винаходи вони застосовували можна тільки здогадуватись.

   Близький до "that light fuzz" звук можна почути в інших сучасних групах, таких як The Ghastly Ones і Venturesmania, де в обох прикладах головним гітаристом є Garrett Immel. Також у проекті Venturesmania брав участь і Нокі Едвардс. Задати кілька питань стосовно фазз-звучання гітари на кількох композиціях Venturesmania вдалось тільки другому гітаристу - Deke Dickerson, який, нажаль, не пішов на діалог.

   Жодної офіційної інформації безпосередньо від The Ventures про "that light fuzz" відшукати неможливо, окрім випадку, який я побачив на одному з форумів, де ця тема активно обговорювалася. Один з прихильників був на концерті 2007 року, де виступав Нокі Едвардс. Він зустрівся з Нокі і запитав його про плутанину зі звуком на Walk Don't Run '64, On Stage і т.п. Відповідь полягала в тому, що це розробив Red Rhodes на замовлення Нокі Едвардса. Нажаль більше інформації з нього не вдалось витягнути. З цього можна тільки припустити що Нокі Едвардс мав на увазі той самий Rhodes fuzz з яким The Ventures записали у 1962 році 2000 Pound Bee, або зовсім інший фазз-бокс. Можливо Нокі Едвардс просто не став вдаватись у подробиці - скільки було таких замовлень, скільки педалей Rhodes fuzz, або інших, The Ventures використовували напротязі кількох років. Принаймні на альбомі On Stage 1965 року можна почути одразу дві гітари з яскраво вираженим "that light fuzz", а на студійному The Fabulous Ventures навіть бас-гітару.

   Багато прихильників творчості The Ventures намагаються відшукати спосіб відтворення "that light fuzz". Не дивлячись на те, що на сьогоднішній день безліч фазз педалей, як нових, так і репродукцій шестидесятих років, жодна не може дати потрібних результатів. Усі комерційні продукти з приміткою "sixties sound", обо навіть із заявою "The Ventures sound", орієнтовані практично на одноманітний звук, який із The Ventures не має нічого спільного.

   Слова Нокі Едвардса, які були записані у книзі Walk-Don't Run - The Story of the Ventures теж більше викликають питань, ніж дають відповідей: «Транзисторный фазз-бокс, який розробив Red Rhodes, я використовував роками. Ми вбудували його в наш прототип та в підсилювачі Award, і я вважаю що Mosrite також використав дизайн Реда».

   У розповіді про Mosrite Fuzzrite вже було згадано прототип підсилювача The Ventures та Award. Про побудову Mosrite Fuzzrite було також розказано, де було зроблене доопрацювання у вигладі додаткового потенціометра на вході - так званий Pregain. Ідея не нова, але на його мінімальному рівні можна отримати дуже схожий на "that light fuzz" звук. Зі зниженням рівня вхідного сигналу перший каскад працює як фільтр, а звук спотворюється тільки на другому каскаді. Те ж саме можна здобути просто зменшивши Volume на гітарі. Спосіб неефективний у відношенні сигнал/шум. Результат - поява великого рівня шуму транзиста першого каскаду. Я багато експерементував із Fuzzrite, як з версією педалі, так і зі схемою підсилювача Award вносячи у неї невеликі зміни. В результаті цього та у підсумку всієї інформацїї я прийшов до висновку, що не можна бути остаточно впевниним у зв'звязку "that light fuzz" з Fuzzrite чи Rhodes fuzz.

   Як вже зазначалось, частина шукачів вважає, що "that light fuzz" є результатом перевантаження підсилювача. Також зустрічалась версія, що такий звук видає безпосередньо гітара Mosrite Mark 1, але власники цієї ж моделі одразу відкинули таку можливість. Хоча гітара Нокі Едвардса могла бути індивідуально оснащена активною електронікою. Так чи інакше The Ventures найвірогідніше працювали з транзисторною схемою, яка сама здійснювала обмеження, або посилювала сигнал для спотворення наступного каскаду, так званим бустером.

   За характером звучання "that light fuzz" дуже подібний до овердрайву, або, більш відповідний термін для цього характеру буде "Crunch" з чималою часткою прозорості в звуці. Тому у будь якому випадку, його створення не відрязняеться від класичної для шестидесятих структури (представлена на малюнку), а унікальність полягає у специфічності тембру і широкій динаміці спотворюючого контуру.

   Розглянемо:

   Bridge Pickup - Для правильного відтворення тембру "that light fuzz" обов'язковим є використання тільки одного датчика розташованого біля бріджу.

   Booster Circuit - Гітара підключається до бустера, або требл бустера (treble booster). Він формує тембр, від якого залежить характер спотворень на останньому контурі Distortion Circuit.

   Gain Control - Регулювання рівня сигналу потенціометром. Як правило присутній разом з бустером.

   Distortion Circuit - Контур спотворення. Це може бути каскад на транзисторі, або вхідний ламповий контур підсилювача. Рівень посилення сигналу бустером, у цьому випадку, повинен бути набагато більшим, в порівнянні з транзисторним контуром спотворення.

   Скоріш за все, після спотворення сигналу знадобиться частотна корекція, яка може бути здійснена темброблоком підсилювача. За цією схемою можна отримати "that light fuzz", в якій мірі він буде подібний до звуку The Ventures здебільшого залежить від формування тембру сигналу перед його обмеженням. Також контур Distortion Circuit повинен коректно працювати на мінімальних рівнях спотворення, на що далеко не кожна фазз-схема здатна. Проте за такою структурою можна виконати багато схематичних рішень. Слід зауважити, що не були враховані харектеристики підсилювача, динаміків, мікрофонів які будуть використані у здійсненні цієї задачі. Розглянуто було формування першоджерела "that light fuzz", а один із способів практичного його створення у вигляді однієї педалі я розповів у публікації The Fuzz '64.

The Ventures

   The Ventures - американська інструментальна група, створена у 1958 році у місті Такома, штат Вашингтон. Заснована Доном Вілсоном (Don Wilson) і Бобом Боглом (Bob Bogle), група у різних своїх втіленнях мала тривалий вплив на розвиток музики у всьому світі. Продавши понад 100 мільйонів записів, The Ventures є найбільш продаваною інструментальною групою всіх часів. У 2008 році The Ventures були внесені в Зал Слави Рок-н-роллу.

   Інструментальна віртуозність, експерименти з гітарними ефектами та унікальний звук заклали основу для незліченної кількості груп, через що їх називають "The Band That Launched Thousand Bands". Хоча їхня популярність у Сполучених Штатах скоротилася в 1970-х роках, група залишається шанованою в Японії, де вони регулярно проводять гастролі до цього дня.

   Дон Bілсон і Боб Богл вперше познайомилися у 1958 році, коли Богл хотів купити машину у дилера вживаних авто, яке належало батькові Вілсона. Знайшовши спільну зацікавленість у гітарах, Дон Bілсон і Боб Богл вирішили зіграти разом, також Вілсон приєднався до Богла виконуючи цегляну роботу. Спочатку, називаючи себе The Versatones, дует грав по невеличких клубах, пивних барах та приватних вечірках по всьому Північному Заходу. Богл був ведучий гітарист, Вілсон грав на ритм-гітарі. Коли вони вирішили зареєструвати назву групи, виявилось що їх вже випередили, група з назвою The Versatones вже існувала. Розчаровані, вони не обрали іншу відповідну назву. Мати Вільсона запропонувала назву "The Ventures", яку вони врешті узгодили у 1959 році.

Nokie Edwards

   Подивившись, як грає Нокі Едвардс (Nokie Edwards) в нічному клубі, вони запросили його як бас-гітариста.

   Боб Богл мав платівку Чета Еткінса (Chet Atkins) "Hi-Fi in Focus", на якій звучала композиція "Walk, Don't Run". Незабаром група записала свою демо версію, де Богл на соло гітарі, Вілсон на ритмі, Едвардс на басу і Скіп Мур (Skip Moore) на барабанах. Вони "нарізали" декілька платівок на 45 обертів, які розповсюдили по звукозаписуючих компаніях. Пізніше Скіп Мур відмовився від групи почавши працювати на АЗС його родини. Коли було записано "Walk—Don't Run", він також відмовився від роялті цього запису, взявши 25 доларів за запис у студії. Пізніше він поскаржився на збір роялті, але зазнав невдачі через його попередню відмову.

Howie Johnson

   Група потребувала постійного барабанщика, на місці якого був Джордж Т. Беббіт Молодший (George T. Babbitt, Jr), але невдовзі вибув з гурту, тому що він був недостатньо дорослий, щоб грати в нічних клубах та барaх. Група наймає барабанщика Хоуі Джонсона (Howie Johnson). (Беббіт у 1965-му році стає офіцером відповідальним за літаки винищувачі, а пізніше 4-зірковим генералом ВВС США. 1 березня 1998 р. він зіграв у формі на барабанах разом з The Ventures).

   У лютому 1960 року група видає перший сингл "The Real McCoy" / "Cookies And Coke", другий у червні того ж року "Walk—Don't Run" / "Home" під лейблом Blue Horizon. Композиція "Walk—Don't Run" стає великим хітом в околицях після того, як її почали крутити на одній з радіостанцій Сієтла. У липні 1960-го року компанія Dolton перевидає сингли "Walk-Don't Run" / "Home" та "Walk--Don't Run" / "The Real McCoy". Після чого "Walk-Don't Run" одразу ж займає друге місце в національних чартах, поступившись лише пісні "It's Now Or Never" Елвіса Преслі (Elvis Presley).

   В розпал швидкого розкладу гастролей, група записує альбом "Walk, Don't Run" щоб скористатися успіхом синглів. Реліз якого відбувся у грудні 1960-го року.

   На першому альбомі "Walk, Don't Run" партії лідируючої гітари здебільшого належать Бобу Боглу, але у 1961-му році він переходить на бас-гітару. Богл швидко вивчив басові партії всіх своїх мелодій, дозволяючи Нокі Едвардсу взяти лідируючу гітару. Цей крок стане важливим у модернізації звучання групи, забезпечивши успіх на постійно мінливому ринку в кінці 1960-х років.

   Група у складі Богла, Вілсона, Едвардса та Джонсона залишалася незмінною до 1962 року. Ранній успіх їм принесла черга синглів, але швидко вони стали і лідером на ринку альбомів. The Ventures були одними з піонерів концептуальних альбомів (починаючи з "The Colorful Ventures" 1961), де кожна композиція на декількох їхніх альбомах була вибрана відповідно до певної теми. На початку 1960-х років "золотий вік hi-fi", з новизною стереозвуку ще на своїх експериментальних етапах, The Ventures знайшли свій характерний стиль запису кожного інструменту в крайньому лівому або правому каналі, з мінімальним їх перехрестям, що посилювало стереоефект до межі.

   Bосени 1957 року барабанщик Хоуі Джонсон отримав травми в результаті автокатастрофи, що призвело до незворотного пошкодження спинного мозку. Це змусило його грати з фіксатором на шиї. Джонсон зіграв на перших чотирьох альбомах і записав близько половини треків на п'ятому "Twist With The Ventures (Dance!)". Йому не подобалося проводити так багато часу поза родини (другий шлюб), і тому він пішов з групи. Джонсон продовжував грати в районі Вашингтона з місцевими групами до своєї смерті 5 травня 1987 року у віці 54 років.

Mel Taylor

   У той час, коли Джонсон вийшов з The Ventures, Богл та Вілсон вже знали Мела Тейлора (Mel Taylor), барабанщика з The Palomino Club у Північному Голлівуді, де вони будуть грати численні шоу під час їх відродження у 1980-х. Тейлор був відомий важким стилем гри. Група запросила його на кілька сесій для записів, що призвело до того, що він став постійним членом The Ventures.

   The Ventures чи не найперші почали використовувати спеціальні ефекти на таких треках, як "The Pound Bee 2000", записаний наприкінці 1962 року, в якому гітарист Нокі Едвардс використовував fuzz педаль, яку розробив Red Rhodes. Крім того, Едвардс був одним з перших рок гітаристів, який використовував дванадцятиструнну гітару. Альбом The Ventures In Space 1964 року був проривом у використанні спеціальних ефектів, де вперше був застосован "reverse-tracking", ефект який також використовувався на записах The Beatles наприкінці 1960-х. Альбом The Ventures In Space внаслідок своїх космічних ефектів дуже вплинув взагалом на звучання 1960-х.

  Композиція "Silver Bells" на альбомі The Ventures' Christmas Album, випущеному у листопаді 1965 року, є однією з перших записів із застосуванням вокодера (vocoder) як музичного ефекту, який теж розробив Red Rhodes.

Mosrite Ventures Mark 1

   Протягом перших років (1958-1963), The Ventures грали на гітарах Fender ("Jazzmaster", "Stratocaster" і "Precision Bass") на концертах та записах у студії. Ці інструменти можна помітити на обкладинках трьох ранніх альбомів: The Ventures, Bobby Vee Meet the Ventures та The Colorful Ventures. Тоді на початку 1964 року каліфорнійський виробник гітар Mosrite на своїй футуристичній меделі Mark 1 за контрактом із The Ventures застосовує позначку "The Ventures Model". Група починає використовувати ці гітари (включно з бас-гітарою). Перший альбом з використанням гітар Mosrite вважається The Ventures in Space 1964-го року. Він стає одним з найвпливовіших їх альбомів завдяки унікальним, незрозумілим гітарним звукам, які він містив. З 1964 по 1968 року The Ventures використовували виключно гітари Mosrite, також вони стають патрнерами у поширенні цих інструментів створюючи компанію Mosrite Distributing Company. По закінченню терміну дії контракту з Mosrite, The Ventures повернулися до гри, головним чином, на гітарах Fender. Тільки іноді вони використовували гітари Mosrite з моменту закінчення цього контракту.

Hallmark Swept-Wing

   У 1966-1967 рр, завдяки зусиллям Боба Богла створюється підсилювач Award як супутній продукт гітар Mosrite The Ventures Model. Про що було описано у статті Mosrite Fuzzrite. Також у 1966-му році Боб Богл створив дизайн гітари "Hallmark Swept-Wing" та фінансував виготовлення перших десяти екземплярів.

  Серед їхніх досягнень в Америці, у 1963 році The Ventures мав п'ять альбомів у Billboard Top 100 Album Chart одночасно. Крім того, вони випустили серію навчальних платівок, що мають назву Play Guitar with Ventures та Play Electric Bass with Ventures. У цій серії були випущені чотири платівки, перша з яких дійшла до Billboard Top 100 Album Chart - досягнення, яке раніше було небачене для навчальної платівки. До того ж вперше у топ 10 потрапляли дві версії однієї і тієї ж композиції, це - "Walk, Don't Run" та "Walk, Don't Run '64".

Gerry McGee

   Склад групи із Едвардсом на ведучій гітарі, Тейлор на барабанах, Богл на бac-гітарі та Вілсон на ритм-гітарі залишався незмінним, поки Едвардс не покинув групу у 1968 році. Його замінив Геррі МакГі (Gerry McGee), син скрипаля Деніса МакГі (Dennis McGee). Геррі МакГі відомий як сесійний гітарист, який працював з багатьма знаменитостями, такими як Jerry Lee Lewis, Sandy Nelson, Elvis Presley, John Mayhall, The Monkees, Delaney & Bonnie, Rita Coolidge, Booker T And The MG's, Nancy Sinatra, Kris Kristofferson, Patti Paige, Emmy Lou Harris.

   Едвардс повернувся в 1973 році і залишався з The Ventures до 1984 року, в наступні роки він гастролював і збирався з ними десятки разів. Заміняв Едвардса в 1984 році ще раз Геррі МакГі.

   Їх комерційні успіхи в США різко скоротилися на початку 1970-х років через зміну музичних тенденцій. В кінці 1970-х і в 1980-х роках відродження інтересу до сьорф-музики призвело до того, що було заново відкрито групу. Група The Go-Go's написали пісню "Surfin 'And Spyin'" присвячену The Ventures. На що The Ventures записали свою власну версію і продовжують періодично виконувати її. The Ventures стала однією з найпопулярніших груп в усьому світі, завдяки значній частині свого інструментального підходу, де не було жодних мовних бар'єрів. Вони як і раніше є найпопулярнішою американською рок-групою в Японії.

Leon and Mel Taylor

   Мел Тейлор залишив групу у 1972 році (його замінив барабанщик Джо Баріл (Joe Barile)), щоб продовжувати сольну кар'єру. Його наміри були зосереджені на новому матеріалі та прогресивному боці музики. Повернувся Тейлор у 1979 році і залишився з The Ventures до своєї смерті від раку у 1996 році. Коли Мел Тейлор захворів, у американському національному турі Starland Vocal Band його замінив барабанщик Кейт Джон (Keith John). Місце Мела з тих пір у групі займає його син Леон Тейлор (Leon Taylor).

   Боб Богл помер 14 червня 2009 року після тривалої битви з неходжкінською лімфомою, йому було 75 років. Бас-гітаристом у групі стає Боб Спалдінг (Bob Spalding), а у 2016 з групою починає грати (як гітарист і басист) і його син Ян (Ian Spalding).

  У середині 1990-х років компанія Fender випустила обмежене видання гітар Ventures Signature Series, що складалася з Jazzmaster, Stratocaster і Fender Jazz Bass, які відповідали специфікаціям групи. Гітари Aria та Wilson Brothers згодом випустили Ventures Signature Model, які були змодельовані подібно до дизайна Mosrite Mark 1.

   

   З 2002 року Нокі Едвардс грає на гітарі власної розробки - HitchHiker, яка була спочатку виготовлена компанією Jackson Guitars. За формою схожа на Mosrite Mark 1, гриф якої також має нульовий поріжок. Гітара оснащена датчиками Dual Blade Seymour Duncan Humbuckers з роздільними катушками та запатентованим бріджем Нокі Едвардса. Окрім більш десятка варіацій перемикання тембру, HitchHiker може імітувати акустичну гітару. В даний час вона виробляється в Нью-Арізоні, США.

   The Ventures користувалися найбільшою популярністю у США та Японії у 1960-х роках, але вони продовжують давати виступи та робити записи. З більш ніж 110 мільйонами проданих альбомів по всьому світу, група залишається найбільш продаваною інструментальною рок-групою всіх часів. Тридцять вісім альбомів The Ventures (включно з сезонним різдвяним альбомом), потрапили у чарти в США, а шість з чотирнадцяти синглів у чартах, до топ 40, три з яких війшли у топ 10.

Pulsar Tremolo

   Не зважаючи на те, що в моєму Spudnik Reverb Amp вже є класичне тремоло, все ж виникла необхідність зробити невелику педаль, яка б не поступалась по якостям ламповій конструкції. Переглянувши кілька найпопулярніших схем, зупинився на виборі Pulsar Tremolo. Невелика кількість деталей, звичне керування двома потенціометрами без зайвих налаштувань, крім того, додаткова функція - перемикач модуляції сигналу з трикутної у прямокутну. Відносно проста схема генератора має широкий діапазон частоти, що теж зупинило маю увагу саме на Pulsar Tremolo.

   Оригінальний Electro Harmonix Pulsar Tremolo виготовляли наприкінці семидесятих мин. ст. Як і будь яка педаль з таким віком, тепер вважається раритетом. Знайти її схему (не оригінальну) досить просто, завдяки чому і з'явилось безліч клонів. В якій мірі вони відрізняються від оригінала, це вже інше питання.

   Я швидко зробив Pulsar Tremolo за існуючою схемою і одразу зіткнувся зі звичною для ефектів тремоло проблемою - це проникання у звуковий тракт коливань осцилятора. Навіть з використанням передпідсилювача рівень імпульсів залишався достатньо високим. Можна знайти відгуки про цю схему, де неодноразово вказана ця ж проблема. Поради переважно полягають у розділенні живлення між opamp і осцилятором, що є не дуже ефективно, так як це тільки частково знижує рівень небажаних імпульсів. Більш дієві модифікації полягають у додаванні фільтру в осцилятор у вигляді двох додаткових конденсаторів. Також, opamp який був застосований в оригінальний схемі Pulsar Tremolo, замінений на доступний TL071, або, як у моєму випадку - на подвйерму opamp TL072. За деякими данними це може бути наслідком недоліків. Після кількох експериментів зі схемою я досяг потрібного результату.

   Доданий фільтр з С12, С13 та розділювач напруги на R27, R21, С10, С11 повністью звілняють пристрій від шуму осцилятора. Приводжу остаточну схему своєї модифікації.

Resistors
R1 - 1M
R2, R7, R18, R20 - 47k
R3, R9 - 30k
R4 - 33k
R5 - 39k
R6, R11 - 10k
R8 - 27k
R10, R15 - 100k
R12, R13 - 200k
R14 - 68k
R16 - 1,1k
R17 - 2,2M
R19 - 330k
R21 - 100 Ohm
R22 - 15k
R23 - 59k
R24 - 4,7k
R25 - 180 Ohm
R26 - 400 Ohm
R27 - 470 Ohm

Capacitors
C1 - 100nF (film)
C2 - 47μF 25V (electro)
C3 - 4,7μF 16V (electro)
C4 - 1μF (film)
C5 - 22μF 16V (electro)
C6 - 220nF (film)
C7 - 22nF (film)
C8, C9 - 470nF (film)
C10 - 150nF (ceramic)
C11 - 47μF 16V (electro)
C12, C14 - 300nF (ceramic)
C14 - 47nF (ceramic)

Semiconductors
Q1, Q2, Q3 - КТ645А
Q4, Q5 - 2N3904
U1 - TL072

Switches
S1 - 3PDT stompswitch
S2 - SPDT togle

   За схемою транзистори Q1, Q2, Q3 були 2N5088, які я не використовув, так як генератор здатний працювати практично з будь якими малопотужними n-p-n. Хочя їх коефіцієнт посилення впливає на модуляцію, причому транзистор Q1 з великим hfe може зробити її недостатньо керованою у регулюванні. В кінцевому результаті встановив КТ645А з hfe приблизно 150.

   На транзисторах Q4, Q5 був додан індикатор модуляції. Замість 2N3904 можна використати будь які малопотужні n-p-n, з hfe більшим за 50. Окрему плату індикатора я розташував вертикально в нижній частині педалі, тому все це вмістилося у стандартну коробку 1590B.

   Збирав за вже існуючим PСB для TL072, а потім робив виправлення, чого не раджу робити в такій послідовності. Тому пропоную свій лейаут плати з усіма виправленнями:

    Потрібно звернути увагу, що схема такої педалі не має, так званого, вхідного buffer. Через що її вхідний імпеданс низький і не призначений для підключення гітари з пасивною електронікою безпосередньо на вхід педалі. Це не можна вважати недоліком схеми Pulsar Tremolo, просто її призначення працювати в педалборді, десь не на початку ланцюга, або в під'єднанні до send/return підсилювача. Тому для кращого співвідношення сигнал/шум і без втрат діапазону частот, вмикати педаль потрібно після передпідсилювання сигналу гітари. Звісно, з подвійним opamp TL072 другий ОП залишився без роботи, тому його можна використати в якості вхідного бафера, але це вже буде зовсім інша PCB плата.